nike blazer damskie nike blazer sklep moncler kurtka oakley praha ray ban praha abercrombie mikina polo ralph lauren praha hollister praha hollister mikina abercrombie praha michael kors kabelky hollister sk air jordan tenisky nike free 5.0 bayan nike free run bayan

 Візитівка міста  Історія  Символіка  Фотогалерея  Міста-партнери
  Міська громада       Економіка міста       Міська інформація
        Громадські організації
        Політичні партії
        Релігійні центри міста
        Духовність
        Соціальні служби
        Видатні земляки
          Економічний розвиток міста
        Міський бюджет
        Фінансові установи
        Основні підприємства
        Інформація для підприємців
        Пропозиції для інвесторів
          Міський голова
        Міськдовідка
        Дозвільний та інформаційно-сервісний центр
        Засоби масової інформації
        Мапа мiста
        Міський форум
           
Масло castrol magnetec http://www.automaslo.com.

cheap air jordans uk cheap mont blanc pens hollister outlet uk adidas jeremy scott uk hollister outlet cheap air jordans gucci belts uk nike shox uk cheap nike air max 90 gucci belt uk

bolsos michael kors nike huarache baratas montblanc boligrafos nike outlet polos ralph lauren baratos oakley baratas michael kors bolsos new balance 574 new balance baratas boligrafos montblanc nike air force baratas polo ralph lauren baratos nike air force 1 nike huarache

uggs sko louis vuitton oslo nike sko polo ralph lauren dame louis vuitton norge oakley norge parajumpers norge oakley briller polo ralph lauren salg moncler jakke ray ban solbriller canada goose norge ray ban norge woolrich jakke parajumpers salg

     МІСЬКІ НОВИНИ
28-01-2008

У Ковелі пройшли урочистості з нагоди 70-річниці з дня мученицької кончини священномученика Анатолія Ковельського, митрополита Одеського

23 січня 2008 р. у місті Ковелі відзначили 70 річницю з дня мученицької кончини священномученика Анатолія, святого, який народився і виріс в місті Ковелі. Урочисту Божественну Літургію у Свято – Воскресенському кафедральному соборі очолив єпископ Володимир – Волинський і Ковельський Никодим. 







Йому співслужило 57 священослужителей зі всієї єпархії. Головний храм міста в цей день не міх вмістити усіх, хто прийшов вшанувати пам’ять місцевого святого. По закінченню Божественної Літургії доповідь про життєвий шлях священномученика Анатолія прочитав настоятель Свято – Воскресенського кафедрального собору, благочинний Ковельської округи №1 протоієрей Георгій Бензюк. Серед присутніх на святі був міський голова С. Д. Кошарук, який привітав присутніх с Різдвяними святами та  с днем пам’яті священомученика Анатолія. Також міський голова пообіцяв новоствореній громаді на честь цього святого в м. Ковелі сприяти у виділені земельної ділянки під будівництво храму. Віруючі покладають свої надії на всемилуючу волю Божу у вирішені цього питання.




 

Святитель Анатолій народився 20 серпня 1880 року в м. Ковелі Волинської губернії в сім’ї повітового казначея Григорія Грисюка і у святому хрещенні був названий Андрієм. З дитинства Андрій звик до праці, до простого стилю життя, бо проводячи життя істинно по – євангельськи, сім’я жила дуже бідно. Було в Андрія ще дві сестри: Раїса та Марія, які згодом розділили його життєві випробування. Благочестиво проживши, батьки Андрія померли : батько – в 1905 році, мати – 1917 році.

 

Господь обрав майбутнього святителя ще з юності. 1900 році Андрій закінчив Волинську духовну семінарію і поступив у Київську духовну академію. Тут зміцніло в ньому рішення присвятити себе Богу в числі інока. В 1903 році його постригли в монашество з ім’ям Анатолій. В цьому ж році його було рукоположено в ієромонаха.

 

В 1904 році ієромонах Анатолій закінчив Київську духовну академію і став професорським стипендіатом, а в 1908 році – магістром богослов’я. До богословських наук у ієромонаха Анатолія були вражаючи здібності. Він володів французькою, німецькою, англійською, грецькою, латинською мовами. Його науковий інтерес зосередився на вивченні сирійського монашества до арабського нашестя. Протягом двох років він працював з древніми рукописами в патріаршій бібліотеці Константинополя. Результати його наукових праць були високо оцінені спеціалістами. В числі відгуків наприклад, був такий:«Тема повністю вичерпана».

 

В 1911 році о. Анатолій – уже архімандрит і доцент Київської духовної академії. В 1912 році він – екстраординарний професор. В тому ж році він був переведений до Москви і призначений інспектором духовної академії.

 

Від священного керівництва не могло сховатись багатство духовного світу о.Анатолія, його ревне служіння Богу сердечна простота, глибокий молитовний настрій, душевна чистота. В цей час він був призваний до єпископського служіння. В 1913 році в Москві відбулась хіротонія архімандрита Анатолія в єпископа Чистопольського, другого вікарія Казанської єпархії. Він був призначений ректором Казанської духовної академії. Обрання його, як мужа достойного, було засвідчено з небес. Коли звершувалась його архієрейська хіротонія, на Анатолія зверху впало світло, утворюючи дивне сяйво навколо його голови. Присутні на богослужінні були вражені чудовим явищем, що вказувало на милість Божу й заклик до особливого служіння, яке святитель Христовий звершив, перенісши до кінця всі скорботи й гоніння і зберігши в собі світло Христове.

 


Святительське служіння владики Анатолія випало на вкрай складний і важкий для Православної Церкви і всього народу час гонінь та випробувань. Після того, як богоборча влада декретом відділила Церкву від держави та видала указ про закриття всіх духовних навчальних закладів, ректор Казанської духовної академії, єпископ Анатолій знайшов юридичне виправдання, завдяки якому життя академії продовжувалось ще півтора року. Справа в тому, що, заборонивши офіційно духовну освіту, влада ще дозволяла отримувати приватно релігійну освіту. І ось вся академія, зберігаючи навчальну програму й попередню структуру, стала займатись ніби приватним порядком. На квартирах збирались студенти, слухали лекції, писали реферати… Навчальний процес повноцінно продовжувався. Кожен семестр владика Анатолій повідомляв святішому патріарху Тихону про результати діяльності академії. Тільки через півтора року чекісти розкрили справжні обставини справи. Відкривши присланий єпископом Анатолієм патріарху пакет зі звітом, вони розгнівались. Як це може бути?! Чому Казанська духовна академія, всупереч наявним декретам влади, не ліквідована? Терміново послідував наказ – розібратись… 26 березня 1921 року владику Анатолія вперше арештували. Влада звинуватила його в непідкоренні державним постановам, але формально ректор академії, якому додавав мудрості сам Господь, виявився невразливим – закон не був порушений. Все ж таки він був засуджений на рік ув’язнення.

 


Після року ув’язнення священне керівництво призначило його єпископом Самарським і Ставропольським. Не терплячи безкомпромісного та небоязкого служіння святителя Анатолія Господу, богоборці 24 лютого 1923 року знову його ув’язнили. Але святитель Христовий поклав уповання на Бога, від Якого єдиного і чекав допомоги (Пс.120,2). І допомога Божа не затрималась – 4 серпня 1923 року його звільнили.

 

Після виходу з ув’язнення владика Анатолій у вересні 1923 року був возведений в сан архієпископа, але вже 18 вересня того ж року він був знову арештований, несправедливо засуджений і висланий в Туркменію, в Красноводськ на три роки.

 

Святитель Анатолій був людиною глибокої віри, високого духу і нескореної мужності. Під час арештів та ув’язнень він переніс жорстокість і знущання «будівничих світлого майбутнього». Побоями йому пошкодили щелепу та зуби. Але, незважаючи на переслідування, арешти, він завжди хвилювався, в першу чергу, за долю Церкви, про що свідчили його листи із Красноводська, в яких він постійно цікавився станом церковних справ і церковної науки. Перенісши крім нелюдського режиму ув’язнення, тяжку операцію, архієпископ Анатолій після закінчення тюремного строку в 1927 році оселився в Москві.

 

Той тяжкий час був дуже тривожним і складним. Ворог спасіння роду людського старався знищити Православну Церкву. Виникло єретичне обновленство, почались церковні смути й розколи. В більшості вони сіялись ворогами Церкви. Необхідно було відрізнити, де діють вороги Церкви, а де просто непорозуміння, породжене часом. У вирішенні цих питань потрібна була особлива мудрість і великий досвід. Духовний авторитет архієпископа Анатолія, випробуваного в гоніннях за віру, був у церковному світі дуже високим. Судження його щодо актуальних питань церковного життя високо цінувались. Тому священне керівництво часто доручало йому справи по розгляду і усуненню церковних негараздів і розколів. Архієпископ Анатолій завжди займав канонічну позицію, шукав примирення і згоди, намагався уникнути розколу й зберегти Церкву. З 1928 року він – член Синоду. В тому ж році його було призначено на Одеську кафедру.

 

В Одесу архієпископ Анатолій прибув у дуже важкі роки. Закривались та осквернялись церкви й монастирі, арештовували священників і монахів…

 

Інспектори НКВД по релігійних культах знущались над владикою. Часто його викликали пізно вночі на допити, що в ті часи було звичайним явищем. Іноді, у великі церковні свята, під час богослужінь посильні з НКВД приходили в храм з вимогою з’явитись на допит. Завжди тихий і смиренний, святитель Христовий вмів у ці моменти, розпалившись Божественною любов’ю і ревністю, відповісти суворо і з владою, Богом йому даною, так, що посильні, відчуваючи силу та велич духу його, з трепетом на деякий час відступали. Після закінчення довгої служби владика, прибувши за викликом в НКВД, просиджував до самого вечора в прийомній, і, нарешті, вже пізно вночі йому доводилось терпіти крики, образи та знущання. Подібні «зустрічі» були   частими.

 

Святитель Анатолій був у ті роки для пастви своєї щитом і захистом. Це була людина рідкісних душевних якостей. За спогадами сучасників – кліриків, близьких йому, прихожан, він був дуже м’ягкий, добрий, сердечний. Його смиренність і простота дивували. Жив він дуже скромно. Все було у нього «убогенько», він ніколи не жалівся на бідність і все приймав «як від руки Божої» - і скорботу, і бідність.

 

На службу, коли, ще можна було, їздив владика бричкою, часто без супроводу. В останній час під час арешту на богослужіння йшов пішки, завжди опустивши очі, зосереджено молився. Загалом він був спокійним, зберігав мир душі й багато молився. Коли святитель звершував Божественну літургію, все було у нього просто, проникливо й зосереджено. Присутність святителя в олтарі і храмі благочестиво впливала на всіх: люди, з любов’ю дивлячись на нього звільнялись від тривожних хвилювань і турбот часу, умиротворялись душею, кріпились в благому упованні.

 

21 жовтня 1932 року владика Анатолій був возведений в сан митрополита. Він висувався тоді навіть на пост екзарха України, але, по своєму смиренню, від цього високого посту відмовився. В 1934 – 1935 роках митрополит Анатолій – тимчасово управляючий Харківською єпархією. В 1936 році він знову в Одесі. В той час святитель Анатолій особливо молився за словесне своє стадо, щоб не загубили його вовки, які знищують душі. Він зміцнював слабких у вірі, немічних духом, закликав до терпіння в сповіданні віри, нагадуючи слова Спасителя: «Не бійтеся тих, хто вбиває тіло, душу ж вони не можуть убити».(Мф.10,28).

 

Святитель всюди сіяв слово Боже й примножував віру в Христа. Народ Божий завжди дуже любив свого архіпастиря, знаходячи в ньому сердечне вітання, глибоке співчуття, батьківську настанову, святительське благословення. Велика була любов владики до кліриків. Всі питання він вирішував спокійно і з любов’ю. Тяжко було бачити йому, як арештували кращих священиків Одеси та руйнували церкви: величний кафедральний Спасо-Преображенський собор, церкву святого Архістратига Михаїла при жіночому монастирі, військовий Свято-Сергієвський собор і церкву Миколая Чудотворця.

 

Багато молодих людей на той час, які бачили замість обіцяних богоборцями «благ і свобод» руйнування святинь православного народу, потягнулись до святителя Анатолія. Глибоко радіючи, багато любові і труда віддав він їм. Його бажанням було підготувати цих людей до ієрейського сану. Він навчав майбутніх священників бути твердими у вірі й не відпадати від Церкви під час нещасть і гонінь. Святитель передбачав, що багато хто з них незабаром будуть арештовані. Так привів він до Бога у вінцях мучеників багатьох, хто прагнув життя вічного.

 

Йшов час, а церковне життя в Одесі , завдяки богомудрому управлінню святителя Христового Анатолія все ж таки проходило за встановленим віками порядком. Як зберігає майстерний керманич під час бурі корабель від затоплення, так цей добрий пастир Христовий, наскільки це було можливим, зберігав Церкву і словесних овець Христового стада, мужньо борючись з вовками. Гнів богоборців досяг крайньої межі і вони стали готувати арешт митрополита.

 

Владика Анатолій був готовий до цього. Останнім місцем його служіння була Свято-Дмитрівська церква. Всі інші храми міста до цього були закриті. Потім поступила заборона облачати митрополита Анатолія посеред церкви. Напередодні арешту йому взагалі заборонили звершувати богослужіння. 8 серпня 1936 року послідував арешт святителя Анатолія. Через декілька днів, 13 серпня, його було під конвоєм перевезено до Києва. У Києві його протримали чотири місяці у надзвичайно важких умовах. Там він знову захворів виразкою шлунка й отримав ускладнення на ноги. Коли перед висланням з Києва владиці дозволили побачення з сестрою Марією, то його до неї вели під руки – він майже не володів ногами.

 

16 грудня 1936 року для подальшого «слідства» його перевели до Москви. 21 січня 1937 року особлива нарада НКВД своєю постановою засудила митрополита Анатолія до ув’язнення в табір зі строком на п’ять років.

 

Не дивлячись на тяжкий фізичний стан святителя, його відправили етапом. Багато він потерпав і від злочинців, з якими часто його розташовували. Хворого архієрея буквально прикладами гнали пішки від зупинки до зупинки, не даючи навіть короткого перепочинку. Коли він падав замертво, його піднімали на вантажну машину, але як тільки він приходив до тями, знову силою заставляли йти пішки.

 

Так святитель Анатолій опинився в Килтовському Ухто-Печорському таборі (республіка Комі). Тут його хронічно хворого на виразку шлунка, міокардіт, з хворими ногами примусили до тяжкої праці. Архієрей Божий з терпінням і без нарікання ніс свій хрест випробувань. В документах охорони табору про ув’язненого митрополита значилось: «Працює добросовісно, до інструментів відноситься бережливо. Дисциплінований. Якість роботи хороша.». Ці записи за квітень, травень та червень 1937 року. У липні владика захворів крупозним запаленням легень, знову загострилась виразка шлунка. Але жорстокий режим роботи не пом’якшували. І вже з жовтня по грудень сухий запис охоронця повідомляє:«Роботу виконує на 62%.По старості працює слабо, але старається.»…    

Ще пізніше повідомляється, що ув’язнений «до фізичної праці не придатний»… На кінець 1937 року мученик майже втратив зір.

 

Під час ув’язнення святителя йому старалась допомогти його сестра Марія, яка дісталась на цей час до табору. Але її до митрополита не допустили. Сестрі відмовили навіть у передсмертному побаченні з ним.

 

Настало 23 січня 1938 року. Перед самою кончиною архіпастиря мучителі прийшли до нього з вимогою віддати Євангеліє і натільний хрест, страстотерпець підвищив голос, з останніх сил повернувся на груди і, міцно стиснувши обома руками натільний хрест, віддав свою святу душу Господу Богу.

 

Так, тримаючи обома руками, як стяг перемоги, свій хрест, закінчив тернистий життєвий шлях святий священномученик Анатолій, прийнявши від Подвигоположника Христа вінець мучеництва й сповідництва.

 

Митрополит Анатолій був видатним ієрархом Православної Церкви, чудовим істориком і богословом, який залишив цінні наукові праці, рідкісним молитвеником, невтомним борцем з розколами, являючи всім наступним поколінням православних християн дивовижний приклад вірності Христу Богу та Його святій Церкві.

 

Після мужньої кончини сповідника Христового православні віруючі, що були ув’язнені з ним, благоговійно звершили його погребіння та з гілочок на його могилі зробили маленький хрест. Один з них, пізніше подвижник Одеського Свято-Успенського монастиря схиархімандрит Пімен (Тишкевич,+ 1984), засвідчував, що під час кончини святителя Анатолія над табірним бараком засвітилось сіяння. Це Ангели Божі возносили душу його на небеса. Про блаженний стан, в якому перебуває святий священномученик Анатолій, розповів його колишній іподиякон Георгій. Свідчення його варте довіри. Цей благоговійний чоловік розповідав наступне .

 

З часу прибуття митрополита Анатолія в Одесу і до самого його арешту, святитель, по–батьківськи жаліючи юність Георгія говорив йому: «Георгій, мене можуть арештувати. Не приходь більше до мене.». Але вірний іподиякон незмінно відповідав: «Владико, я нічого не боюсь. Я буду Вам служити до останньої хвилини.». Так він до кінця був вірний своєму архіпастирю. І ось в 1959 році Георгій уже будучи в літах, тяжко захворів. У нього стався інфаркт. Лікарі марно боролись за його життя. Він помер. В цей момент, сам Георгій про це свідчить, до нього явилась його ж покійна сестра Анна, яка була при житті дуже благочестивою. 



Георгій разом з нею був піднесений на небеса. Там він побачив прекрасні палати, а в них – возсідаючого на престолі священомученика Анатолія з золотим вінцем на голові, оточеного великою кількістю архієреїв та ієреїв, які стояли біля його престолу. Георгій удостоївся благословення й бесіди святителя Анатолія і насолоджувався небесним спокоєм. Йому було запропоновано залишитись в блаженному місці райських обителей, але він згадав про своїх дітей і, керуючись батьківським обов’язком, став проситись назад. Після цього Георгій ожив і прожив ще близько п’яти років.

 

Він часто вдячно зі сльозами казав: «Я служив архіпастирю до останньої хвилини і владика незабув мене. В мою останню хвилину він вимолив мені у Господа життя»…

Святий священномученик Анатолій молитовно предстоїть перед Господом за весь світ, за тих християн, яким ще належить, може, закарбувати свою вірність Христу Богу сповідництвом і мучеництвом. Молиться він, аби і нам, грішним і недостойним, сподобитись однієї з ним блаженної участі й славити у Святій Трійці Славимого Бога, - Отця і Сина, і Святого Духа, нині і присно і во віки віків! Амінь

З благословення єпископа Володимир-Волинського та Ковельського Никодима в місті Ковелі Волинської області в грудні 2007 року зареєстрована громада на честь священномученика Анатолія. З подання прохання громади міська рада розглядає питання про виділення земельної ділянки в районі вул. Брестської під будівництво храму – пам’ятника священномученику Анатолію.

 

Священик Олександр Кобенко  
[версія для друку]
[обговорити на форумі] [підписка на розсилку]
   Гуманітарна сфера
  Освіта та наука
  Охорона здоров'я
  Культура
  Історичні пам'ятки
  Спорт
   Сервіс та відпочинок
  Торгівля
  Транспорт
  Готелі
  Туризм
  Ресторани/кафе/бари
Українські міста
в Інтернеті


Громадська організація
Українські міста в Iнтернеті

Українські міста в Інтернеті
Інститут трансформації суспільства
Портал Олега Соскіна - аналітика, статті, коментарі, новини в Україні та за кордоном
OSP-ua.info - События, комментарии, аналитика

Курсы валют
Курсы валют
Курсы валют








TyTa